Жов 26

Історія моєї життєстійкості

Мене звати Вергун Катерина, я народилася в селі Вознесенське, що на Черкащині.
Кожен мій крок — це історія наполегливості й сили, яка веде мене вперед до нових горизонтів.
Історія моєї життєстійкості формується через численні випробування, які я переживаю в різні моменти життя.
Щоразу, коли з’являються труднощі, я розумію, що саме здатність не здаватися є тією силою, яка допомагає рухатися вперед.
Мій внутрішній стрижень не дозволяє панікувати, кожна дрібниця дає важливий урок у житті.
Коли я перебуваю на межі відчаю, відчуваю, як сили мене покидають, тоді я намагаюся знайти правильне рішення. Це могло бути маленьке досягнення, яке надихає мене на нові звершення.
Особливо важливими були періоди, коли я не отримувала одразу результатів від своїх зусиль. У такі моменти я навчилася приймати невдачі, як частину процесу, адже кожен крок, навіть помилковий, наближає до мети. Я зрозуміла, що суть життєстійкості полягає не в тому, щоб уникати проблем, а в тому, щоб уміти з ними працювати, адаптуватися і залишатися на шляху, навіть, коли він ускладнюється.
Життя навчило мене впевненості в тому, що немає таких ситуацій, з яких не можна знайти вихід. З часом я зрозуміла, що справжня життєстійкість — це вміння тримати баланс, залишаючись вірним своїм переконанням і при цьому бути відкритим до змін. Справжній успіх у тому, щоб, незважаючи на всі труднощі, продовжувати рухатися вперед із надією та вірою в майбутнє.
#тияк Координаційний центр з психічного здоров’я Кабінету міністрів України/ Mental HealthUA

 

Жов 25

У чому моя життєстійкість?

Мене звати Чабан Дарʼя. Чотирнадцять років я проживаю в рідному місті Черкаси.
За останні три роки, з початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, моє життя дещо змінилось. Гадаю, так сталось майже у кожного, чи не так? Отож, я хочу розповісти вам про ці роки.
Ранок 24 лютого був надзвичайно тривожним. Уся країна прокинулась від вибухів, новини розривалися інформацією про вторгнення ворогів на територію нашої держави, всі були в паніці. Так само і я відчувала тривогу за себе і своїх близьких. Це був переломний день для кожного. Хочу зауважити, що якою б жахливою не була ця війна, я зазнала змін, що виявилися для мене на краще.
До 2022 я була максимально русифікована дитина, яка мріяла побувати в росії, возвеличувала цю країну і їхню мову. Я вважала це чимось сучасним і крутим.
З цього випливає один із аспектів духовної стійкості – патріотизм. З березня 2022 року я остаточно вирішила покращувати своє життя, позбавляючись максимальної кількості російського навколо себе. Стійкість проявилася у витривалості до стресових ситуацій. Я здатна мислити більш раціонально. Негаразди не стають мені великою перешкодою, адже підтримка, яку я хотіла надавати іншим і сама отримувала за цей час, навчила мене не опускати руки, якби не було тяжко. Я змогла зберігати оптимізм у своєму житті, знаходити невеличкі радості, що відволікають та приносять задоволення: зустрічі з друзями, хобі, час, проведений з рідними.
Стійкість – це про здатність витримати все навантаження, яке звалилося на наші голови й серця. Вона є не лише фізичною, а й внутрішньою, адже без віри і зібраності, ми ніколи не змогли б подолати труднощі, які огорнули нас з головою.
Дорожіть кожну секунду життя й живіть з надією на майбутнє, бо ця людська цінність є проявом нашої стійкості.

 

Жов 19

Що для мене цінно у житті?

Я – Тищенко Діана, родом із Черкас, учениця 10-го класу. Війна застала мене в рідному місті на світанку 24 лютого 2022 року, коли мене батьки розбудили та сказали, що почалися бойові дії. З того моменту моє життя змінилося.
Війна… Лише одне слово викликає сум, біль, розчарування. За цей час війна змінила кожного, не пошкодувала нікого і мене також.
До війни я була оптимісткою – все викликало радість, сміх. Життя було неначе сон, який я зараз згадую з посмішкою, але пришла вона – війна. Ця подія змінила мене, може в кращу сторону, а може і в гіршу.
З приходом війни я відчуваю себе інакше: відчуття таке, наче мені зняли окуляри, і я побачила всю жорстокість життя, коли ти не знаєш, що буде завтра. Я зрозуміла, що дитинство вже не повернеться.
Кожного дня бажаю всім серцем, щоб воїни повернулися живими, і щоб ця жахлива війна закінчилась.
Координаційний центр з психічного здоров’я Кабінету міністрів України/ Mental HealthUA

Жов 19

Що для мене цінно у житті?

Я –  Подоліч Валерія, народилася та проживаю в Черкасах, учусь у 10 класі.
Війна застала мене в моєму рідному місті, у теплому ліжку о 7 ранку, коли матуся розбудила мене та сказала: «Почалась війна». З того дня змінилося моє бачення та ставлення до навколишнього світу. Сонце вже не таке яскраве та веселе, люди не такі привітні та усміхнені. Раніше я з задоволенням дивилася на пасажирські літаки в небі, які з гулом обіцяли подорожуючим приємні враження від мандрівки, а не з острахом на ворожий безпілотник над містом. Мені подобалось дивитись на новорічні салюти, а зараз тільки мрію про них,про новорічну ялинку в центрі міста, про подорож за місто з родиною без довгих черг на блокпостах та воєнних. Моєю мрією було поїхати за кордон з батьками до родичів у гості, та на це не знайшлося часу, а з початком війни можливість така була, але я нею не скористалася, бо хотіла бути корисною для своєї батьківщини.
Війна повністю змінила життя багатьох людей та «розчавлює» мирних жителів України своїми страшними вибухами, стріляниною, свистом ракет та гудінням воєнних літаків.
Війна це найстрашніше, що могло з нами статися, але вона навчила цінувати життя та радіти дрібницям: дзвінкам, повідомленням, зустрічам.
Координаційний центр з психічного здоров’я Кабінету міністрів України/ Mental HealthUA

Жов 19

Що для мене важливо у житті?

Я – Півень Олег, народився та проживаю в місті Черкаси. Мені 14 років, навчаюсь у 9 класі. Що для мене є цінності? На це питання, мабуть, кожен із нас може відповісти по-різному. Життєві цінності впливають на наші рішення, цілі, поведінку, стосунки.
У своєму житті я ціную ті речі, які для мене найбільш важливі.
Перше – моя родина. Це найбільший скарб, що я маю, бо відчуваю любов, розуміння та підтримку. Мої батьки завжди мене підтримують, готові допомогти та дають поради в будь-якій ситуації. Я дослухаюся до них, бо вони дорослі і більше знають, як жити в цьому світі. У мене також є тітка Марина та дядьки Тарас і Олександр. Тітка – медик, яка допомагає людям. Але на першому місці в неї здоров’я рідних, а особливо моє, завжди хвилюється за мене, так як ще немає своїх рідних дітей. Дядьки – військові, захищають кожного дня та хвилину наші життя. Підтримка та любов рідних, їхні поради дають мені сили і натхнення жити кожного дня, цінувати кожну хвилинку життя, мріяти про майбутнє.
Друга цінність для мене – дружба. У мене друзів не так багато, бо їх потрібно обирати один раз і на все життя. Нехай це буде один чи два друга, але це повинні бути надійні та вірні люди. Сподіваюсь, що зараз мене оточують лише надійні друзі, але час покаже. У мене ще все життя попереду. Поки що мені з друзями пощастило. Я можу на них покластися в будь-який час і знаю, що вони на мене теж можуть розраховувати.
Ще в моєму житті є така цінність як допомога іншим. Особливо тим, хто потребує її. Це люди похилого віку, тварини, ті, що чекають сторонньої допомоги, бо самостійно не можуть вирішити ту чи іншу проблему. Допомагаючи іншим, я себе відчуваю комусь потрібним, корисним та головне – щасливим. Ці вчинки дають розуміння того, що я живу не лише для себе.
Також ціную знання. Прийшовши у цей світ, ми завжди чомусь вчимося: ходити, розмовляти, писати, думати і навіть вчимося на помилках. Навчання дає змогу розширити можливості, сприяє зростанню особистості. Коли ми навчаємось, то стаємо мудрішими, розвиваємось, сприймаємо навколишній світ. Знання – це велика сила, що відкриває перед нами нові горизонти та вдосконалює самосвідомість.
До цінностей також зараховую і здоров’я. Лише здорова людина може здобути освіту, приносити користь собі і оточуючим. Я стараюсь стежити за своїм здоров’ям. Займаюсь спортом, не маю шкідливих звичок, дотримуюсь режиму дня. Бо здоров’я – найбільше багатство людини, і без нього інші цінності можуть бути незначними.
Саме тому життєві цінності базуються на любові, взаєморозумінні та вірі в себе. Вони формують мою особистість, допомагають прийняти правильні рішення, досягти цілей і бути щасливим у житті.
Координаційний центр з психічного здоров’я Кабінету міністрів України/ Mental HealthUA

 

Жов 19

Що для мене важливо у житті?

Я –  Аня Савченко, родом з мальовничих Черкас – центру України, десятикласниця.
Вже протягом 10 років ми живемо без відчуття безпеки. Щодня ми зустрічаємось з величезною кількістю перешкод на своєму шляху, з якими іноді нам неможливо впоратись самостійно. Так у моєму житі з’явилось поняття «допомога». Вона потрібна кожному: підтримати словами, обійняти, принести гуманітарку, скинути донат, разом організувати блокпост, зроби листівки нашим бійцям, зайнятись благодійністю. Хоча моє місто більш безпечне, ми не повинні стояти осторонь, навіть знаходячись в тилу. Разом з допомогою прийшло поняття «рішучість». Воно стало моїм постійним супутником. Я зрозуміла, що зараз немає можливості відкладати життя на потім, a потрібно діяти зараз: насолоджуватись філіжанкою кави, хвилинами тиші, можливістю займатися улюбленою справою, бути разом з найближчими людьми.
Головне-цінувати те, що вже маєш, адже потім може буде запізно.
Координаційний центр з психічного здоров’я Кабінету міністрів України/ Mental HealthUA

Жов 18

Хліб – всьому голова

З ініціативи Міжнародного об’єднання пекарів і кондитерів у 2006 році календарі багатьох країн світу збагатились ще на одну визначну подію – Всесвітній день хліба (World Bread Day). Відтоді її відзначають щорічно 16 жовтня. До свята хліба у початкових класах проведені години спілкування.   Учні і учениці дізнались про те, що  в українській культурі хліб має важливе значення в традиціях, таких як весілля, народження дитини, проводи в дорогу, адже з давніх-давен хліб вважався не тільки головною стравою на столі, а й святою їжею.

Жов 18

Допомагаємо нашим захисникам!

Дякуємо учням і ученицям, батькам, педагогам і педагогиням, працівникам школи за допомогу нашим воїнам! Вчора знов передали зібрані шкільною громадою продукти, смаколики і теплі речі для захисників. Нехай наші воїни відчувають турботу і любов! Разом – ми сила! Слава ЗСУ!

Жов 18

Що для мене цінно у житті?

Мене звати Ірина Полтавець.Я – вчителька Черкаської загальноосвітньої школи №8, а ще я мама, дружина і просто звичайна жінка, яка вміє і хоче радіти життю попри всі випробування, які посилає нам доля.
Моє життя, як і життя кожного українця, дуже змінилося після того, як війна нещадно прийшла в таке спокійне та щасливе “сьогодні”, і змусила серйозно подумати про “завтра”, і чи буде те “завтра” взагалі?
Я завжди пишалася тим, що маю: міцна родина, люблячий чоловік, найкращий у світі син, багато друзів, улюблена робота, щирі очі моїх учнів та іхні міцні обійми щоранку, як тільки переступаю поріг школи. І від думки, що можу все це втратити, «хололо» тіло… Та чи мала я право «розкиснути» та впасти у відчай? Авжеж, ні. Заради усього того цінного, що робило мене щасливою, я мусила перебороти свої страхи та сумніви і просто жити сьогоднішнім днем, не думаючи про «завтра». Я навчилася цінувати звичайні речі, які здавалися такими буденними: горнятко кави з подругою, прогулянка наодинці з собою під шурхіт осіннього листя, краса рідних Черкас…
Коли війна раптово увірвалася у наше життя, я лишилася удвох з чотирирічною дитиною, в той час, як наш тато був змушений боронити нас, бо несе службу у лавах поліції і його обов’язок – захищати країну. Тоді я вперше серйозно задумалась над тим, що майже нічого не бачила в Україні. Усі ті місця, які раніше здавалися такими доступними в будь-який час, раптом стали недосяжними. Того ж року, ми з чоловіком вирішили змінити своє життя і вирушили у невеличку подорож, щоб насолодитися нашою країною. Ми підкорили Говерлу, відчули неповторний дух Карпат, пройшлися романтичними вуличками Львова, Мукачева, Чернівців та відкрили для себе затишне Рівне. Кожне із цих місць стало для нас особливим, наповнило наші серця теплом та гордістю за свою прекрасну Україну. Тоді я збагнула, що попри всі труднощі наша країна повинна встояти в боротьбі за незалежність, а ми, українці, маємо зробити все, щоб пришвидшити таку довгоочікувану перемогу!
Я навчилася цінувати те, що маю і відчувати кожну мить життя із вдячністю.
Координаційний центр з психічного здоров’я Кабінету міністрів України/ Mental HealthUA

 

Жов 18

Що для мене цінне у житті?

Я-  Дмитро Саклаков, народився і жив у Мелітополі – затишному південному місті недалеко від Азовського моря. Коли окупанти захопили Мелітополь, ми з родиною зрозуміли, що не зможемо жити в полоні та прислужувати ворогам. Як це не було важко, ми покинули домівку та вирушили у важкий шлях. Це була дорога в невідомість, між життям і смертю, але вона вела в рідну Україну. Саме тоді я вперше задумався про те, що для мене є найбільш цінним.
Безперечно, найбільшою моєю цінністю є рідні люди, адже саме з ними я проходжу свої перші уроки життєвої мудрості, у них знаходжу свою міцну опору та підтримку. Я вдячний долі, що батьки в мене саме такі – сильні, мужні, благородні та щирі.
Дружба – це ще одна важлива цінність. Я зрозумів це, коли я переїхав до іншого міста, вчився онлайн і довгий час був зовсім самотній. Через брак друзів моє життя стало сірим і нудним, і це навчило мене цінувати «розкіш людського спілкування». Тепер у мене є друзі, і я щасливий. З ними я можу бути собою, ділитися власними думками, ідеями, відчувати себе потрібним та значущим.
Патріотизм для мене – теж важлива цінність. Я народився і виріс в Україні, я люблю її співучу мову, шаную її культурну спадщину, захоплююся українським менталітетом. Які тільки випробування не посилала нам доля, але українці – незламні!
Я вважаю, що всі людські цінності повинні будуватися на засадах любові: до себе, до людей, до світу. Якщо ти вмієш цінувати те, що маєш, і бути вдячним за це – у твоєму серці не буде темряви, не буде претензій та образ. Кожен з нас – цінність. Усвідомлюючи це, не засуджуючи, беручи відповідальність за своє життя на себе, ми зможемо прийти до взаєморозуміння та розбудови мирного демократичного суспільства.

 

Show Buttons
Hide Buttons