Жов 26

У чому моя життєстійкість?

Мене звати Поліна. Я жила в Харкові, прекрасному великому місті, яке одного дня охопили воєнні дії. Життя змінилося раптово: постійні вибухи, втрати і страх стали частиною буденності. Наша родина змушена була ховатися в підвалі, і світ здавався безнадійним. Після залпу ракет, що влучили в наш район, нам довелось покинути рідне місто. Для моєї родини це було найважче і найболючіше рішення за все життя… Але я не зламалася. Історія моєї життєстійкості не є чимось оригінальним, враховуючи наше сьогодення, і мало відрізняється від навичок подолання стресу і відновлення своїх ресурсів інших підлітків, тих, хто опинився в самому пеклі в період, мабуть, найуразливішого віку в житті. Шок створив усі умови для того, щоб швидко подорослішати, навчитися шукати рішення, боротись зі страхами, знаходити можливості не втратити емоційну стабільність.
Моє життя змінилося, усе змінилося, проте я знайшла спосіб відновити свою внутрішню силу завдяки кільком важливим речам: постійний зв’язок зі своїми друзями і родиною. Ми ділимося мріями і підтримуємо один одного, це створює відчуття єдності, безпеки і сприяє моральній непохитності в складні моменти. І це дало мені впевненість – люди з сильними соціальними зв’язками легше переживають кризи.
Саме у складних життєвих ситуаціях я навчилася шукати силу, мотивацію, рухатись далі, зрозуміла, що кожна поразка – це урок, можливість для зростання, перетворення негараздів на сходинки до кращого майбутнього. Тепер кожен виклик – це крок для зміцнення, розвитку. У ці останні нестабільні роки я навчаюся гнучкості та непохитній вірі в себе, культивую в собі оптимістичний погляд на світ. Вірю, що після труднощів настає покращення, і це допомагає мені не опускати руки навіть у важкі моменти. І ще планую своє майбутнє, намагаюся дивитися вперед, шукаю силу у самовдосконаленні, нових знаннях, знайомствах, спорті. Цей етап життя насичений випробуваннями: поразки, втрати, несправедливість, але саме це навчило мене не зупинятися, швидше знаходити ресурси, будувати непохитність і віру, змінюватись і змінювати, формувати свою життєстійкість. Але нехай такий досвід оминає людей…

 

Жов 26

День української мови та писемності

25 жовтня у школі традиційно проведено  День української писемності та мови.

В цей день учні долучились до шкільного етапу Міжнародного конкурсу знавців української мови та писемності імені Петра Яцика за підтримки Міністерства освіти та науки України та Ліги українських меценатів й  написання радіодиктанту національної єдності, щоб продемонструвати єдність з усіма, хто любить і шанує українське слово. У початкових класах й на уроках української мови і літератури у 5-11 класах проведені цікаві заходи: вікторини, конкурси, мовознавчі мандрівки й ігри. Протягом дня діти створювали лепбуки й книжки-саморобки, розмальовували розмальовки, створювали дерево співпраці, малювали малюнки, розгадували кросворди й читали українські поезії. До свята української мови оформлені динамічні стенди “Моя мова калинова” й оформлені виставки “Пишу українською”, “Сторінками українських казок”, “Найкращий зошит”.

Сьогодні, коли ворог усіма засобами прагне знищити Україну, ми повинні усвідомити важливість національного самовизначення, у тому числі й через мову. Наш обов’язок – добре знати, шанувати й використовувати рідну мову, щоб передати її наступним поколінням.

Жов 26

Репортаж з волейбольних зустрічей турніру “Золота осінь”

Черкаська ЗОШ №8 на зв’язочку 📞 Сьогодні до нашої маленької родини👨‍👩‍👧‍👧 завітали місцеві команди збірних дівчат щоб прийняти участь у турнірі з волейболу 🏐
“ЗОЛОТА ОСІНЬ”🍁 Черкаської загальноосвітньої школи №8
Мета змагань🤔 це:
– популяризація волейболу в нашій школі та м.Черкаси☝️
– підготовка збірної команди дівчат школи до Пліч-о-пліч Всеукраїнські шкільні ліги
– вдосконалення здобутих навичок дітей які вперше приймають участь у змаганнях 👊
А саме головне …❗😉 це чарівна атмосфера яка панує в нашій шкільній родині та надає незабутті враження які надихають дітей йти до своєї МЕТИ та ПЕРЕМОГИ 💪
Переходимо до основної частини📣
До нас завітали 🙋‍♀️
1. дівчатка 20-12 КДЮСШ 1
(збірна команда яка посіла в жовтні 🥈місце Чемпіонату області)👍
2. 20-11 КДЮСШ 1
(дівчатка які не що давно приєдналися до нашої спортивної родини)🤝
3. Юніор
(збірна команда шкіл м.Черкаси)🤝
4. Збірна команда ЗОШ 8 🥰
Демонструючи свою майстерність та навички команди не поступалися до останнього 🫣виборюючи кожне очко для своєї команди!
Здивувала 😍наполегливість збірної ЗОШ 8 маючи найменший досвід, дівчата закінчували партію перетинаючи рахунок за 20 і більше очок 👊Кожна партія була напруженою та захоплюючою☺️. Всі дівчатка молодці 🥰🤗
Підбиваючи підсумки змагань маємо наступні результати 👇
🥇Юніор
🥈20-12
🥉20-11
🍬ЗОШ 8
Дякуємо директору Таня Саєнко , заступнику Олені Рясній, всім вчителям Черкаської загальноосвітньої школи 8, тренеру-викладачу Татьяна Сахнюк-Баранова за організацію та підтримку в проведені такого чудового турніру……Далі буде😉
Артем Шараєвський, тренер учнів і учениць з волейболу, учитель фізичної культури Черкаської ЗОШ№8

Жов 26

Історія моєї життєстійкості

Мене звати Вергун Катерина, я народилася в селі Вознесенське, що на Черкащині.
Кожен мій крок — це історія наполегливості й сили, яка веде мене вперед до нових горизонтів.
Історія моєї життєстійкості формується через численні випробування, які я переживаю в різні моменти життя.
Щоразу, коли з’являються труднощі, я розумію, що саме здатність не здаватися є тією силою, яка допомагає рухатися вперед.
Мій внутрішній стрижень не дозволяє панікувати, кожна дрібниця дає важливий урок у житті.
Коли я перебуваю на межі відчаю, відчуваю, як сили мене покидають, тоді я намагаюся знайти правильне рішення. Це могло бути маленьке досягнення, яке надихає мене на нові звершення.
Особливо важливими були періоди, коли я не отримувала одразу результатів від своїх зусиль. У такі моменти я навчилася приймати невдачі, як частину процесу, адже кожен крок, навіть помилковий, наближає до мети. Я зрозуміла, що суть життєстійкості полягає не в тому, щоб уникати проблем, а в тому, щоб уміти з ними працювати, адаптуватися і залишатися на шляху, навіть, коли він ускладнюється.
Життя навчило мене впевненості в тому, що немає таких ситуацій, з яких не можна знайти вихід. З часом я зрозуміла, що справжня життєстійкість — це вміння тримати баланс, залишаючись вірним своїм переконанням і при цьому бути відкритим до змін. Справжній успіх у тому, щоб, незважаючи на всі труднощі, продовжувати рухатися вперед із надією та вірою в майбутнє.
#тияк Координаційний центр з психічного здоров’я Кабінету міністрів України/ Mental HealthUA

 

Жов 25

У чому моя життєстійкість?

Мене звати Чабан Дарʼя. Чотирнадцять років я проживаю в рідному місті Черкаси.
За останні три роки, з початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, моє життя дещо змінилось. Гадаю, так сталось майже у кожного, чи не так? Отож, я хочу розповісти вам про ці роки.
Ранок 24 лютого був надзвичайно тривожним. Уся країна прокинулась від вибухів, новини розривалися інформацією про вторгнення ворогів на територію нашої держави, всі були в паніці. Так само і я відчувала тривогу за себе і своїх близьких. Це був переломний день для кожного. Хочу зауважити, що якою б жахливою не була ця війна, я зазнала змін, що виявилися для мене на краще.
До 2022 я була максимально русифікована дитина, яка мріяла побувати в росії, возвеличувала цю країну і їхню мову. Я вважала це чимось сучасним і крутим.
З цього випливає один із аспектів духовної стійкості – патріотизм. З березня 2022 року я остаточно вирішила покращувати своє життя, позбавляючись максимальної кількості російського навколо себе. Стійкість проявилася у витривалості до стресових ситуацій. Я здатна мислити більш раціонально. Негаразди не стають мені великою перешкодою, адже підтримка, яку я хотіла надавати іншим і сама отримувала за цей час, навчила мене не опускати руки, якби не було тяжко. Я змогла зберігати оптимізм у своєму житті, знаходити невеличкі радості, що відволікають та приносять задоволення: зустрічі з друзями, хобі, час, проведений з рідними.
Стійкість – це про здатність витримати все навантаження, яке звалилося на наші голови й серця. Вона є не лише фізичною, а й внутрішньою, адже без віри і зібраності, ми ніколи не змогли б подолати труднощі, які огорнули нас з головою.
Дорожіть кожну секунду життя й живіть з надією на майбутнє, бо ця людська цінність є проявом нашої стійкості.

 

Жов 19

Що для мене цінно у житті?

Я – Тищенко Діана, родом із Черкас, учениця 10-го класу. Війна застала мене в рідному місті на світанку 24 лютого 2022 року, коли мене батьки розбудили та сказали, що почалися бойові дії. З того моменту моє життя змінилося.
Війна… Лише одне слово викликає сум, біль, розчарування. За цей час війна змінила кожного, не пошкодувала нікого і мене також.
До війни я була оптимісткою – все викликало радість, сміх. Життя було неначе сон, який я зараз згадую з посмішкою, але пришла вона – війна. Ця подія змінила мене, може в кращу сторону, а може і в гіршу.
З приходом війни я відчуваю себе інакше: відчуття таке, наче мені зняли окуляри, і я побачила всю жорстокість життя, коли ти не знаєш, що буде завтра. Я зрозуміла, що дитинство вже не повернеться.
Кожного дня бажаю всім серцем, щоб воїни повернулися живими, і щоб ця жахлива війна закінчилась.
Координаційний центр з психічного здоров’я Кабінету міністрів України/ Mental HealthUA

Жов 19

Що для мене цінно у житті?

Я –  Подоліч Валерія, народилася та проживаю в Черкасах, учусь у 10 класі.
Війна застала мене в моєму рідному місті, у теплому ліжку о 7 ранку, коли матуся розбудила мене та сказала: «Почалась війна». З того дня змінилося моє бачення та ставлення до навколишнього світу. Сонце вже не таке яскраве та веселе, люди не такі привітні та усміхнені. Раніше я з задоволенням дивилася на пасажирські літаки в небі, які з гулом обіцяли подорожуючим приємні враження від мандрівки, а не з острахом на ворожий безпілотник над містом. Мені подобалось дивитись на новорічні салюти, а зараз тільки мрію про них,про новорічну ялинку в центрі міста, про подорож за місто з родиною без довгих черг на блокпостах та воєнних. Моєю мрією було поїхати за кордон з батьками до родичів у гості, та на це не знайшлося часу, а з початком війни можливість така була, але я нею не скористалася, бо хотіла бути корисною для своєї батьківщини.
Війна повністю змінила життя багатьох людей та «розчавлює» мирних жителів України своїми страшними вибухами, стріляниною, свистом ракет та гудінням воєнних літаків.
Війна це найстрашніше, що могло з нами статися, але вона навчила цінувати життя та радіти дрібницям: дзвінкам, повідомленням, зустрічам.
Координаційний центр з психічного здоров’я Кабінету міністрів України/ Mental HealthUA

Жов 19

Що для мене важливо у житті?

Я – Півень Олег, народився та проживаю в місті Черкаси. Мені 14 років, навчаюсь у 9 класі. Що для мене є цінності? На це питання, мабуть, кожен із нас може відповісти по-різному. Життєві цінності впливають на наші рішення, цілі, поведінку, стосунки.
У своєму житті я ціную ті речі, які для мене найбільш важливі.
Перше – моя родина. Це найбільший скарб, що я маю, бо відчуваю любов, розуміння та підтримку. Мої батьки завжди мене підтримують, готові допомогти та дають поради в будь-якій ситуації. Я дослухаюся до них, бо вони дорослі і більше знають, як жити в цьому світі. У мене також є тітка Марина та дядьки Тарас і Олександр. Тітка – медик, яка допомагає людям. Але на першому місці в неї здоров’я рідних, а особливо моє, завжди хвилюється за мене, так як ще немає своїх рідних дітей. Дядьки – військові, захищають кожного дня та хвилину наші життя. Підтримка та любов рідних, їхні поради дають мені сили і натхнення жити кожного дня, цінувати кожну хвилинку життя, мріяти про майбутнє.
Друга цінність для мене – дружба. У мене друзів не так багато, бо їх потрібно обирати один раз і на все життя. Нехай це буде один чи два друга, але це повинні бути надійні та вірні люди. Сподіваюсь, що зараз мене оточують лише надійні друзі, але час покаже. У мене ще все життя попереду. Поки що мені з друзями пощастило. Я можу на них покластися в будь-який час і знаю, що вони на мене теж можуть розраховувати.
Ще в моєму житті є така цінність як допомога іншим. Особливо тим, хто потребує її. Це люди похилого віку, тварини, ті, що чекають сторонньої допомоги, бо самостійно не можуть вирішити ту чи іншу проблему. Допомагаючи іншим, я себе відчуваю комусь потрібним, корисним та головне – щасливим. Ці вчинки дають розуміння того, що я живу не лише для себе.
Також ціную знання. Прийшовши у цей світ, ми завжди чомусь вчимося: ходити, розмовляти, писати, думати і навіть вчимося на помилках. Навчання дає змогу розширити можливості, сприяє зростанню особистості. Коли ми навчаємось, то стаємо мудрішими, розвиваємось, сприймаємо навколишній світ. Знання – це велика сила, що відкриває перед нами нові горизонти та вдосконалює самосвідомість.
До цінностей також зараховую і здоров’я. Лише здорова людина може здобути освіту, приносити користь собі і оточуючим. Я стараюсь стежити за своїм здоров’ям. Займаюсь спортом, не маю шкідливих звичок, дотримуюсь режиму дня. Бо здоров’я – найбільше багатство людини, і без нього інші цінності можуть бути незначними.
Саме тому життєві цінності базуються на любові, взаєморозумінні та вірі в себе. Вони формують мою особистість, допомагають прийняти правильні рішення, досягти цілей і бути щасливим у житті.
Координаційний центр з психічного здоров’я Кабінету міністрів України/ Mental HealthUA

 

Жов 19

Що для мене важливо у житті?

Я –  Аня Савченко, родом з мальовничих Черкас – центру України, десятикласниця.
Вже протягом 10 років ми живемо без відчуття безпеки. Щодня ми зустрічаємось з величезною кількістю перешкод на своєму шляху, з якими іноді нам неможливо впоратись самостійно. Так у моєму житі з’явилось поняття «допомога». Вона потрібна кожному: підтримати словами, обійняти, принести гуманітарку, скинути донат, разом організувати блокпост, зроби листівки нашим бійцям, зайнятись благодійністю. Хоча моє місто більш безпечне, ми не повинні стояти осторонь, навіть знаходячись в тилу. Разом з допомогою прийшло поняття «рішучість». Воно стало моїм постійним супутником. Я зрозуміла, що зараз немає можливості відкладати життя на потім, a потрібно діяти зараз: насолоджуватись філіжанкою кави, хвилинами тиші, можливістю займатися улюбленою справою, бути разом з найближчими людьми.
Головне-цінувати те, що вже маєш, адже потім може буде запізно.
Координаційний центр з психічного здоров’я Кабінету міністрів України/ Mental HealthUA

Жов 18

Хліб – всьому голова

З ініціативи Міжнародного об’єднання пекарів і кондитерів у 2006 році календарі багатьох країн світу збагатились ще на одну визначну подію – Всесвітній день хліба (World Bread Day). Відтоді її відзначають щорічно 16 жовтня. До свята хліба у початкових класах проведені години спілкування.   Учні і учениці дізнались про те, що  в українській культурі хліб має важливе значення в традиціях, таких як весілля, народження дитини, проводи в дорогу, адже з давніх-давен хліб вважався не тільки головною стравою на столі, а й святою їжею.

Show Buttons
Hide Buttons