Мене звати Чабан Дарʼя. Чотирнадцять років я проживаю в рідному місті Черкаси.За останні три роки, з початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, моє життя дещо змінилось. Гадаю, так сталось майже у кожного, чи не так? Отож, я хочу розповісти вам про ці роки.
Ранок 24 лютого був надзвичайно тривожним. Уся країна прокинулась від вибухів, новини розривалися інформацією про вторгнення ворогів на територію нашої держави, всі були в паніці. Так само і я відчувала тривогу за себе і своїх близьких. Це був переломний день для кожного. Хочу зауважити, що якою б жахливою не була ця війна, я зазнала змін, що виявилися для мене на краще.
До 2022 я була максимально русифікована дитина, яка мріяла побувати в росії, возвеличувала цю країну і їхню мову. Я вважала це чимось сучасним і крутим.
З цього випливає один із аспектів духовної стійкості – патріотизм. З березня 2022 року я остаточно вирішила покращувати своє життя, позбавляючись максимальної кількості російського навколо себе. Стійкість проявилася у витривалості до стресових ситуацій. Я здатна мислити більш раціонально. Негаразди не стають мені великою перешкодою, адже підтримка, яку я хотіла надавати іншим і сама отримувала за цей час, навчила мене не опускати руки, якби не було тяжко. Я змогла зберігати оптимізм у своєму житті, знаходити невеличкі радості, що відволікають та приносять задоволення: зустрічі з друзями, хобі, час, проведений з рідними.
Стійкість – це про здатність витримати все навантаження, яке звалилося на наші голови й серця. Вона є не лише фізичною, а й внутрішньою, адже без віри і зібраності, ми ніколи не змогли б подолати труднощі, які огорнули нас з головою.
Дорожіть кожну секунду життя й живіть з надією на майбутнє, бо ця людська цінність є проявом нашої стійкості.
