Я – Подоліч Валерія, народилася та проживаю в Черкасах, учусь у 10 класі.Війна застала мене в моєму рідному місті, у теплому ліжку о 7 ранку, коли матуся розбудила мене та сказала: «Почалась війна». З того дня змінилося моє бачення та ставлення до навколишнього світу. Сонце вже не таке яскраве та веселе, люди не такі привітні та усміхнені. Раніше я з задоволенням дивилася на пасажирські літаки в небі, які з гулом обіцяли подорожуючим приємні враження від мандрівки, а не з острахом на ворожий безпілотник над містом. Мені подобалось дивитись на новорічні салюти, а зараз тільки мрію про них,про новорічну ялинку в центрі міста, про подорож за місто з родиною без довгих черг на блокпостах та воєнних. Моєю мрією було поїхати за кордон з батьками до родичів у гості, та на це не знайшлося часу, а з початком війни можливість така була, але я нею не скористалася, бо хотіла бути корисною для своєї батьківщини.
Війна повністю змінила життя багатьох людей та «розчавлює» мирних жителів України своїми страшними вибухами, стріляниною, свистом ракет та гудінням воєнних літаків.
Війна це найстрашніше, що могло з нами статися, але вона навчила цінувати життя та радіти дрібницям: дзвінкам, повідомленням, зустрічам.
Координаційний центр з психічного здоров’я Кабінету міністрів України/ Mental HealthUA
